Цегла – надзвичайно поширений і дуже давній будівельний матеріал. Історія її виробництва сягає тисячі років. Можливо, навіть стільки ж, скільки існування нашої цивілізації. Загальновідомо, що будівельна кераміка є цінним матеріалом з багатовіковою традицією, пише gdansk1.one.
Початки виробництва
Перші переваги цегли відкрили та використовували жителі стародавньої Месопотамії, Єгипту та Вавилону. Використовували її і цивілізації Далекого Сходу – китайські та індуські «будівельники» того часу. Перші цеглини, що з’явилися на рубежі V-VI тисячоліть до нашої ери, не обпалювалися, а лише висушувалися на палючому сонці.
Набагато більшої міцності – саме завдяки процесу випалу – кераміка набула вже в середині III тисячоліття до нашої ери в Месопотамії. Лише добре організовані суспільства у великих масштабах змогли розвинути керамічну технологію. Цікаво, що в різних регіонах світу кераміка мала дещо різні напрямки розвитку. Наприклад, в Китаї фахівцями була створена перша керамічна черепиця, з якою дах став помітним і цінним елементом будівлі.
Цегла в Стародавньому Римі поширювалася римлянами в усіх завойованих ними країнах. Де б не йшли військові походи, з ними завжди були такі вироби. В епоху Античності римські будівельники були першими, хто розробив аркові конструкції. Це дозволило сконструювати новий тип перекриття дверних та віконних прорізів. Просторовим розширенням використання арок були різні типи склепінь, які з часом зазвичай використовувалися у всіх видах громадських будівель. Приклади римського цегляного будівництва того періоду часто можна побачити й навіть у XXI столітті.
Центри розвитку мурованого будівництва в Середні віки були досить розвиненими. Цегла також є основним будівельним матеріалом середньовічної Європи – ідеальним матеріалом для будівництва оборонних стін міст, замків чи сакральних споруд.
З XII століття центрами цегляного будівництва були Ломбардія, Німеччина та Франція. Починаючи від романської архітектури, через готику до епохи Відродження – цегла завжди була високо цінованим будівельним матеріалом. Красиві цегляні фасади будували переважно в Північній Європі, зокрема в північній Німеччині, Англії, Бельгії, Нідерландах та скандинавських країнах.
Промислове виробництво цегли у значних масштабах почалося в Епоху Відродження. Попри те, що англійці почали механічне виробництво цегли, епохальний прорив у виробництві цегли був зроблений у Німеччині. Німецькі фахівці мали неабиякий досвід у виробництві, а заводи з виготовлення були досить поширеними на території країни. Наявність значної кількості будівельних матеріалів надало змогу розвивати напрямок століттями, що дозволило згодом побудувати найпотужнішу економіку у Європі.
Виробництво у Польщі
Замок у Ґневі, відомий фрагмент реконструкції зовнішніх мурів бейлі. Ліворуч була викладена готична цегла польського виробництва.
В епоху Відродження, бароко і класицизму цегла була переважно будівельним матеріалом. Наступний розквіт цегельної пишноти припадає на другу половину XIX століття, що пов’язано з цінними технічними відкриттями, такими як: кільцева піч Гофмана (1857), механічний цегельний прес Шлікейзена (1860-1870) і штучна піч Келлера. Масове виробництво цегли та розвиток неоготичної архітектури спричинили значне збільшення кількості цегляних будівель, у яких цегла була будівельним і декоративним елементом.
У Польщі в XIII столітті цегла також вироблялася і будувалася у великих масштабах. Величезний внесок у таке будівництво зробив король Казимир Великий. Про нього кажуть, що «Польщу знайшов дерев’яною, а залишив кам’яною». Під час його правління по всій країні було оточено міцними цегляними стінами 27 міст і побудовано 53 замки.
За часів Сиґізмунда Августа збільшилося виробництво та якість цегли. І саме цей король Річі Посполитої, ймовірно, встановив перший будівельний стандарт, завдяки якому розміри цегли становлять 3х6х12 дюймів. У Польщі в XIX столітті також повернулася мода на цегляні будівлі. Але такий залишився в сирому стані, неоштукатурений і не пофарбований. Для них були характерні лише багаті карнизи та різноманітні декоративні елементи. У XX столітті на зміну цеглі прийшли бетонні блоки або так звана «велика плита», повністю виготовлена з бетону.
Різниця між ручною та машиннообробленою цеглою
До XIX століття цегла вироблялася виключно вручну. Від здобуття сировини – глини, її обробки додаванням різної сировини (піску, гашеного вапна), до формування та випалу. Про подробиці виробництва цегли ручного формування були досить складними. Майстра, який виготовляв цеглу чи черепицю, називали тинькарем.
Завдяки ручному виготовленню ця цегла була більш пористою, ніж машинна цегла, що означало, що вона була поглинальною. Також завдяки своїй пористості він не був кластеризованим (відшаруванням через замерзання води в цеглі). На жаль, це часто буває у цегли машинного виробництва з низьким класом морозостійкості. Однак найбільша відмінність, видима, на перший погляд, – це нерівність цегли, сформованої вручну, хвилястість, вм’ятість і відбитки пальців. Машинна цегла гладка, але не має особливостей, фактури створюються за допомогою відбитка форми або нанесення посипки. Звичайно, зараз весь процес відбувається механічно, а на деяких цегельнях і автоматично.
Готична цегла, ручної форми, нова – реконструкція стін замку в Гнєві. Художня майстерня цегельника Рогінського. Це яскравий приклад тогочасної роботи.
Промислове виробництво цегли
Попри те, що англійці почали механічне виробництво цегли, епохальний прорив у процесі виготовлення зробили у Німеччині. Застосування цегельного преса берлінського фабриканта Schlickeysen в 1854 році вважається однією з причин популярності. Також вклад зробила й пруссько-австрійська заявка на патент кільцевої печі для випалу будівельної кераміки, розроблений Фрідріхом Гофманом в 1858 році. Це виявилося справжніми «віхами» промислового виробництва цегли.
Ланцюг цегельних заводів уздовж канатної дороги на Гуру Кальварію був у розквіті також у міжвоєнний період, коли у Варшаві багато будувалися, а основним матеріалом вважалася саме цегла. У той час частина цегельні була розташована також на території сучасного району Урсинув, особливо в південній частині, поблизу нинішніх кордонів Польщі. Після цегельних заводів залишилися незліченні глиняні кар’єри, які з роками засипалися, і на них згодом навіть виникли розкішні садиби.
Основною умовою для відкриття цегельні виявився попит на цеглу, але не менш важливою – наявність покладів глини відповідної якості. Можна пригадати, що роками район виробництва багато разів затоплювався після сильних дощів. Ці повені є надзвичайно важкими для мешканців і спричинені неглибокими відкладеннями водонепроникної глини, що в поєднанні з руйнуванням системи каналізації та стоків житловою забудовою призводить до затоплення, що існували раніше тривалий час.
Загалом процес виробництва у Ґданську як й у всій Польщі має свою тривалу історію. Майстри століттями передавали власний досвід виготовлення будівельних матеріалів, що дозволило запустити активний процес будівництва.