Якщо, дивлячись на Гданські набережні та архітектуру, ви уявляєте, що всі містяни займалися діяльністю пов’язаною з морем, вам цікаво буде дізнатися, як все було насправді. Гданськ був розвиненим містом, в якому кипіло ділове життя. Населення було задіяне у виробництві, торгівлі, сфері послуг. Детальніше про це розповість gdansk1.one.
Як ремісники впливали на вигляд міста
Як зазначає видання trojmiasto, у XVII столітті Гданськ був купецьким містом, домом для моряків, портових робітників і вантажників. Тож таким він і бачиться в уяві кожного, хто відвідує місто. І мало хто знає, що найрозповсюдженішою професією серед мешканців Гданська було ремісництво. Ремісники, складали більше ніж половину від тогочасного 70 тисячного населення міста.
Все місто було всіяне майстернями. Деякі території практично заповнювалися представниками окремого роду діяльності та їх виробництвами. Це мало свій особливий вплив на формування міста, і має свій відбиток і сьогодні у назвах вулиць, які залишилися з тих часів, наприклад, Жежницька (тут вели діяльність м’ясники), Гарбарська (дубильне ремесло), Калетніча (виробництво шкіряних виробів).
Професію певних ремісників можна було вгадати майже безпомилково. Зазвичай на неї вказували характерний вигляд та навіть запах людини. Так пекаря, м’ясника, шкіряника чи пивовара можна було вгадати одразу. Інших, наприклад, коваля, каменяра та теслю видавав постійний шум, притаманний цим видам діяльності.
Побут ремісника був простим: деякі цехи розташовувалися одразу на вулиці. Наприклад, швець сидів на табуретці і чекав клієнтів. Це і була вся фірма: офіс, рекламна вивіска і єдиний працівник.
Як розвивався м’ясний бізнес
Найважливішими людьми для забезпечення життєдіяльності міста завжди були ремісники-кухарі: м’ясники, пекарі та пивовари.
У XVII столітті особливо швидкими темпами розвивалася справа м’ясників. Споживання м’яса зростало, тож гданські м’ясники через комерційних агентів скуповували тварин по всьому Помор’ю, а також в Мазовії та південній Польщі. Гданці мали змогу придбати свіже м’ясо з 166 яток, що працювали в місті. За дотриманням чистоти та порядку в м’ясних цехах слідкувала гільдія м’ясників. Існували детальні правила, що регулювали умови забою. У них навіть було прописане гуманне поводження з тваринами.
Як нові технології впливали на ремесла
Також XVII століття характеризується початком вузької спеціалізації багатьох ремісників. Це стосується не лише ремесел харчової галузі. В цей час з’являються нові ремесла, наприклад, медовари, паштетники. Відомі в Європі гданські виробники меблів поділяються на тих, що виробляють художні розкішні меблі, та тих, хто спеціалізується на виробництві звичайних дерев’яних меблів. Бондарі поділяються на спеціалістів із оселедцевих бочок і тих, хто виготовляє пивні бочки.
Текстильна промисловість Гданська також зазнає технологічних змін, що позитивно відображається на якості продукції. Такий рух зумовлює вплив голландських майстрів. Але не всі позитивно сприймали прогрес. Старим ремісникам-ткачам не подобалися нові винаходи і прискорення виробництва, який вони спричинювали. Вони боялися, що машини, які були значно продуктивнішими за людину, відберуть хліб у майстрів та їхніх родин. Через це вони різними способами намагалися ускладнити життя тим, хто хотів змін і впроваджував їх на своїх виробництвах.
Яку роль в житті міста і ремісників відігравали гільдії
Дуже важливе місце не тільки в професійному житті ремісника займала гільдія. Гільдія — організація ремісничого самоврядування соціально-професійного і частково економічного характеру, що об’єднувала майстрів одного чи кількох споріднених професій. Гільдія мала за мету, окрім іншого, підвищення професійної кваліфікації ремісників, піклування про якість продукції. Також вона дбала про добре ім’я своїх членів. Гільдія боролася від імені ремісників за їх права та представляла їх у міській раді. Тобто гільдія у той час була чимось на кшталт профспілок, але з ширшою сферою повноважень і впливу.
Окрім врегулювання професійних питань, гільдії організовували світське життя та вільний час ремісників. Вони опікувалися релігійними справами: споруджували каплиці, вівтарі і навіть церкви на честь своїх покровителів. А ще гільдії були в той час також були страховими компаніями, які виплачували старим і хворим ремісникам допомогу, допомагали з лікуванням, наприклад, за необхідності знайти місце в лікарні.
В будинках гільдії, побудованих на внески членів, проводилися збори, які часто закінчувалися пишними бенкетами. Звичайно, це залежало від багатства скарбниці гільдії.
Як ремісники ставали майстрами і членами гільдії
В гільдіях була своя ієрархія, адже серед ремісників були підмайстри і учні, які роками навчалися та працювали для того, щоб піднятися по кар’єрній драбині до бригадирів, які мали всі права в гільдії. Досягти цього було дуже складно: гільдії не були зацікавлені в зростанні кількості бригадирів, що спричинило б падіння доходів. Тож відбір був жорстким і конкуренція серед кандидатів була значною. Щоб стати професіоналами, підмайстрам та учням потрібно було складати важкі іспити, і під час їх проведення часто траплялися порушення.
У меморіальній книзі майстрів-скринярів кінця XVI століття є запис про розпорядження радника Герта фон де Гелле, в якому говориться, що при перевірці виробів під час іспитів на звання майстра трапляються порушення. Радник забороняє їх під страхом покарання на пляшку гданського пива. Йшлося про те, що старійшини гільдії навмисно пошкоджували вироби певних кандидатів, які вони оглядали, щоб ці кандидати вибули з конкурсу.
Якщо кандидат успішно складав відбірковий іспит, то все ще міг вибути на наступному етапі, а це були дорогі вступні внески і на додачу застілля для всієї гільдії. При цьому вимоги до частування на бенкеті також були чітко встановлені правилами.
Так гільдія сідельників у 1626 р. вимагала, щоб кандидат у майстри почастував колег вечерею, що складається з курки у вині, печені, солодкої випічки, масла, сиру та пива. Сідельники також хотіли того ж дня пообідати з кандидатом. У меню вимагали рибу, курку, масло, сир, хліб, яблука та пиво.
Незважаючи на те, що правила гільдії сідельників були дуже вимогливі, інші гільдії мали ще жорсткіші умови для кандидатів. Часто єдиним способом приєднатися до гільдії було одруження з вдовою або донькою ремісника.
Чому так складно було стати членом гільдії?
Причина дуже проста. Гільдія – це можливість кращого життя. Підмайстри та учні працювали, як раби, навіть по сімнадцять годин на добу за мізерну платню: від 4 до 8 грошей на тиждень. Єдиною розрадою в цьому важкому житті була кількість вихідних днів. У XVII столітті їх було близько 100 на рік. Але і питання надання вихідних на свята вирішував майстер. Наприклад, в статуті ковалів 1576 року було написано: “якщо підмайстер пропустить робочий день тижня без згоди та відома свого майстра, він повинен відшкодувати збитки і повернути майстрові те, що він втратив через нього”.
Як підмайстри та учні відстоювали свої права
Підмайстри різними способами бунтували проти своїх роботодавців. Найбільш вагомою формою бунту були страйки солідарності. Наприклад, у 1591 році страйкували працівники пекарень. Причиною було те, що їх позбавили привілею користуватися печами в особистих цілях.
У 1646 році пекарі також вчинили заворушення. Тоді в справу втрутилася міська влада, а лідери бунту були заарештовані. Йшлося про те, що пекарі замість пива на роботі хотіли отримувати еквівалент в грошах.
У 1591 році відбувся бунт в гільдії теслярів-різьбярів по дереву. Його очолив підмайстер Вольф Деберавер, через те, що йому було відмовлено в пиві на Великдень.
Часто страйк, як спосіб відстоювання своїх прав, використовували шліфувальники, бондарі, різьбярі по дереву, виробники кошиків, малярі і столярі.
Зазвичай на допомогу майстрам приходила міська влада і патриціат. Бунти придушувалися в зародку, лідерів ув’язнювали або виганяли, до інших застосовували фінансові покарання. І хоч підмайстри програвали, час від часу їм вдавалося добиватися невеликих поступок.
