Гданськ був основним морським портом Польщі та центром судноплавної торгівлі. Хоча в країні були і інші порти: в Щецині, Кенігсбергу, Ельблонгу, Ризі, – але саме Гданськ відігравав ключову роль. У місто по Віслі та її притоках доставляли товари для експорту з усієї Польщі, в порту кипіло життя. Торгівля була основним заняттям і приносила значні прибутки, тож купці були найзаможнішими містянами. Вони вкладали в економіку Гданська значні кошти: будували великі кам’яниці, оформлювали інтер’єри дорогими речами, наймали для дітей гувернанток та репетиторів, тримали прислугу – кухарів, покоївок, служниць. Попит на товари та послуги стимулював розвиток у місті інших ремесел та створював робочі місця для менш заможних гданців. Детальніше про це розповість видання gdansk1.one.
Чим торгували гданські купці
Як повідомляє видання historia.trojmiasto в цей час торгували переважно зерновими і деревиною. Але також експортували інші товари, в основному сировину: льон, коноплю, велику рогату худобу, бурштин, мед, віск, вовну тощо. Покупцями були торгівці з багатьох країн Європи: Німеччини, Італії, Франції, Іспанії, Англії, Швеції, Нідерландів.
Весною виробники продукції сплавляли свій товар по річці до Гданська, де продавали купцям, що скуповували товар гуртом. Потім усе це зберігалося у великих коморах до щорічного ярмарку, що проходив в серпні і на який з’їжджалися іноземні покупці з багатьох країн. Іноді зерно зберігали по декілька років, передбачаючи підвищення цін на ринку.
У порт Гданська заходили іноземні кораблі, навантажені дорогими товарами: вином, килимами, коштовностями, срібними та золотими виробами та іншими цінними речами. Купці скуповували заморський крам, а трюми кораблів заповнювали польськими товарами. В порту Гданська можна було спостерігати величну картину, коли одночасно там стояло 50-60 кораблів.
За якими правилами торгували
Торговельними операціями могли займатися лише місцеві купці, іншим вести торгівлю заборонялося. Якщо “чужинця” помітили б за веденням переговорів про купівлю-продаж, на нього поскаржилися б владі. Тож всі операції здійснювалися за посередництва гданців. Цим вони заслужили серед поляків славу жадібних та хитрих людей.
За торгівлю товарами містяни-посередники отримували відсотки від суми угоди, зі знаті брали втричі більше, ніж зі звичайних нетитулованих клієнтів. Інколи вимагали до 28%, в той час як звичайна відсоткова ставка міста становила близько 6%. Тому в місті оберталися величезні суми грошей – дещо вивозилося за кордон як плата за імпортовані товари, проте велика частина залишалася в місті, збагачуючи його. Це було видно скрізь, заможність Гданська була відчутна навіть у цінах – вони були на 20% вищими, ніж середні по країні.
Купець купцеві не рівня: чим відрізнялися гданські купці
Не всі купці були рівними – у цьому бізнесі існувала своя ієрархія. Так великі купці, що вели гуртову торгівлю з іноземними державами, були на найвищому щаблі, і часто займали владні посади у місті. Купці, справа яких мала менші фінансові та товарні обороти, стояли сходинкою нижче і отримували лише незначні державні посади. Внизу цієї ієрархічної драбини були роздрібні торговці.
Ієрархія проглядалася і в поділі міста на райони: в Старому Місті жили бідніші верстви населення і там поселялися дрібні купці, а в Центрі міста жили найбагатші великі купці. Найпрестижнішою була вулиця Длуга – тут зводили кам’яниці найзаможніші родини. Будинки були великими і розкішними. Фронтон кожного прикрашала дорога ліпнина, кам’яні фігури та різьблення. Кожен був унікальним і неповторним. Часто, говорячи про будинки, називали не їх номер, а фігуру, зображену на фасаді. Так, наприклад, сімейний будинок Шопенгауерів називався “Кам’яниця під черепахою” через металеву фігуру черепахи, встановлену не даху. Окрім купців на вулиці Длугій проживали чиновники і державні діячі. Тут винаймали квартири високопосадовці, а в 1636 зупинявся навіть король Владислав IV.
Наскільки багатими були успішні купці
Уявити, наскільки багатими та впливовими були деякі гданські купці, можна на прикладі сім’ї Ферберів. Члени цієї великої родини займали різні високі посади. Серед них було 6 бургомістрів Гданська, а ще присяжні, радники, представники польських можновладців. Їх фамільний герб – три кабанячі голови – можна зустріти на архітектурних об’єктах міста. Статки родини були такими великими, що вони навіть позичали гроші польському королю та правителям інших європейських країн.
Ще один представник торговельного бізнесу, який вмів добре вести справи – Георг Гізе. В його родині було два мери Гданська, а рід по бабусиній лінії був пов’язаний з Ферберами. Сам Георг був представником Гданська у Лондоні. З його портрету, який він замовив для своєї нареченої, видно, що він одягався в дорогий одяг та мав багато хороших речей.
Купці мали можливість давати своїм дітям хорошу освіту. Представники цих сімей ставали письменниками, науковцями, художниками, дипломатами. Деякі з них, як, наприклад, винахідник Даніель Фаренгейт та філософ Артур Шопенгауер стали відомими всьому світу.
Торговельна справа та будні гданського купця
Самі купці також були вельми освіченими людьми. Щоб вести свій нелегкий бізнес їм потрібні були різносторонні знання, тож вони добре володіли іноземними мовами, вміли вести бухгалтерію, зналися на законах, були хорошими переговорниками, розуміли банківську справу та добре розбиралися в якості товарів. А ще важливо було добре орієнтуватися в цінності іноземних валют, що втрачали чи набирали вартість в залежності від політичної та економічної ситуації. І робити це треба було без біржових звітів, у світі, де новини поширювалися зі швидкістю вітрильного корабля. Тож усі ці знання в сукупності зі спритністю та обізнаністю в ситуації рятували статки. Але не менш важливими були знання, що рятують життя: астрономія, навігація, фізика, механіка – все те, без чого не обійтися в безмежному бурхливому морі.
Щоб не загубитися в усіх розрахунках, іменах позичальників та кредиторів купець вів купецьку книгу, де записував, в прямому значенні, усе. З бухгалтерською справою допомагали підручники. Ще в 1538 році у Гданську користувалися книгою з бухгалтерського обліку, написаною Ерхартом фон Елленбогеном, бухгалтером за професією. У 1589 році вийшла книга гданського вчителя Себастьяна Гемерсфельда, яка за допомогою задач навчала рахувати прибутки та втрати.
Був у купця і власний офіс – бюро. Там він вів свої паперові справи, інші ж були пов’язані з постійним рухом та спілкуванням за межами офісу. Купцю потрібно було навідуватися в порт – головне місце зосередження товарів, працівників та новин. А ще на Длугі Тарг – тогочасну товарну біржу Гданська, де укладалися угоди.
Тож купецька справа була непростим заняттям, пов’язаним з ризиками та небезпеками. Щоб убезпечити бізнес створювали товариства зі спільним капіталом, а потім разом ділили прибутки чи несли збитки. Такі спілки могли бути родинними або ж об’єднаннями незнайомих людей. Звичайно, як і в будь-яких спілках, тут траплялися конфлікти, що могли доходити і до суду.
Так коротко можна описати гданську торгівлю та будні гданських купців. Звичайно з плином часу політична, економічна ситуація в країні змінювалася, і це відображалося на веденні справ у Гданську. Проте купці протягом століть залишалися тією силою, що розвивала, збагачувала та покращувала місто, і воно викликало захоплення в мандрівників, пошану в іноземців і любов у містян.
