Ґданськ відомий своїми підприємствами, історія яких сягає століття. Недаремно Нижнє місто раніше називали “районом димарів”. Звичайно, окрім локації верфі, саме в цій частині Ґданська був басейн різноманітних промислових підприємств. Діяльність Королівського стрілецького заводу особливо цікава, пише gdansk1.one. Спочатку в уставної виробляли гвинтівки для потреб кайзерівської армії Німеччини, але згодом з’явилися найсучасніші ветеринарні клініки, художні студії та різного роду підприємства: кафе, перукарня чи студія анімаційних фільмів.
Все почалося з будівництва лікарні
У 1839 році підприємець Йоганн Фердинанд Гешкат придбав невелику будівлю колишнього цукрового заводу, розташованого за вказаною адресою, і переніс туди свою стрілецьку фабрику. Переїзд був вимушений будівництвом там військового шпиталю.
Спочатку на заводі щорічно вироблялося або перероблялося близько кількох тисяч одиниць зброї, головним чином ударних гвинтівок прусського зразка wz. 39. У 1846 році тут запрацювала парова машина, завдяки чому значно зросла переробна потужність підприємства. Безсумнівно, це був один із перших, якщо не перший такий пристрій у всьому Ґданську.
Протягом наступних 14 років після переїзду з Осієка фабрика ще двічі переходила з рук в руки. Зрештою, у лютому 1853 року тодішній власник був змушений оголосити про банкрутство і продати підприємство, яке заборгував, владі Королівства Пруссія, в межах якого на той час розташовувався Ґданськ. Щоб підкреслити державний характер заводу, його назвали Королівським стрілецьким заводом (німецькою – Königliche Gewehr-Fabrik).
Розквіт на крові солдатів Першої світової війни
Зміна назви та наявність німецького керівництва запустили інтенсивний розвиток. Грошовий потік із центрального бюджету Пруссії, а після 1871 року – з бюджету Другого німецького рейху призвів до інтенсивного розширення та модернізації заводу, який з часом (тобто до 1916 року) зайняв майже весь квартал.
Діяльність попередників тривала й надалі. Фабрика випускала ударні рушниці. В 1857 році розпочала виробництво сучасних снайперських і голчастих рушниць, розроблених Дрейсом. У 1873 році надійшов у виробництво новий тип снайперської гвинтівки Маузера. У 1901 році почалося виробництво основної гвинтівки, яку використовувала німецька армія – голчастої повторюваної гвинтівки Маузера.
Пік роботи заводу припав на середину Першої світової війни. Підприємство функціонувало поблизу з судноверфлю, одним із найбільших роботодавців у Ґданську того часу. Тоді тут працевлаштувалися аж 6,5 тисяч осіб. Люди. Роботи велися цілодобово, що дозволило виробляти майже півмільйона гвинтівок щорічно. Масштаб виробництва не повинен викликати подиву, оскільки на той час це був один із лише трьох державних рушничних заводів у всій кайзерівській Німеччині.
Ґданське коріння збройової фабрики Łucznik
Виробництво рушниць на вулиці Ланковій призупинили із завершенням Першої світової війни, а її остаточне завершення відбулося протягом наступних трьох років. Це стало наслідком відокремлення Ґданська від переможеної Німеччини та заснування Вільного міста в листопаді 1920 року. У конституції цієї квазідержави чітко зазначено, що її територія має бути демілітаризована, а наявний тут німецький гарнізон має бути негайно розпущений. Без попередньої згоди Ліги Націй за жодних обставин Вільному Місту заборонили не може: служити військовою та морською базою, зводити укріплення, дозволяти виробництво боєприпасів або військового спорядження на своїй території.
Верстати на обладнанні Королівського стрілецького заводу в Ґданську в 1919-1921 роках закуповувалися партіями відродженою Польщею і врешті потрапили до Радома, де стали ядром збройового заводу Łucznik (до 2000 року діяв під назвою Zakłady Metalowe “Лучник”). Варто зазначити, що Łucznik наразі є не лише найсучаснішим закладом такого типу в Польщі, але й одним із найсучасніших у Європі.
Міжвоєнний час
Покинуту фабрику остаточно зачинили в липні 1921 року, швидко знайшла нове застосування, адаптоване до повоєнної дійсності. Переважна більшість його будівель використовувалася для потреб різного роду компаній, а всього їх було близько 60-70, які розташовували тут свої виробничі цехи, майстерні та склади. Невеликий відсоток колишньої фабрики також переобладнали під приватні квартири.
Швидка та ефективна зміна цільового призначення з військового ринку на цивільний ринок було б неможлива, якби не зусилля влади Вільного міста Ґданська. Місцева влада доклала зусиль для розвитку досить вигідно розташованих постіндустріальних районів у Нижньому місті. Скориставшись пільгами та іншими зручностями, у 1922 році на території колишньої Gewehrfabrik почали працювати з десяток компаній різного розміру – фабрики (меблі, машини, солодощі, взуття), склади (тютюнові вироби, текстилю), майстерні.
У липні 1928 року на частині колишнього Королівського стрілецького заводу було введено в експлуатацію модерністську будівлю, в якій починалася Тютюнова монопольна фабрика (нині штаб-квартира швейної фірми LPP). Однак у 1930-х роках до списку нових орендарів приєдналося правління місцевого осередку німецької нацистської партії – НСДАП.
З входженням Ґданська до повоєнних кордонів Польщі на території колишнього Королівського стрілецького заводу почали працювати інші підприємства, переважно на базі обладнання своїх довоєнних попередників. Найвідомішою фабрикою було, безумовно, Gdańskie Zakłady Futrzarskie.
Сучасність
Політичні зміни наприкінці ХХ століття спровокували перетворення й у економічній сфері. Згодом відбулася ліквідація багатьох підприємств.
Одним із небагатьох винятків, які працюють, але у зовсім іншому місці, є Hydroster. У 1990-х роках у запустілих приміщеннях створювалися нові підприємства, наприклад, фабрика екологічного одягу чи свічковий завод, але всі вони розвалювалися щонайбільше через кілька років роботи.
Ще одне швейне підприємство ЛПП було створено на початку 1990-х і переїхало в модерністську будівлю колишньої Тютюнової фабрики. Нині це одне з найбільших підприємств такого типу в Польщі. Іншим орендарем, який довше залишився в будівлях колишньої Королівської стрілецької фабрики, була комунальна компанія Gdańskie Melioracje, але вона також виїхала близько двох років тому.
Останнім розділом історії колишнього Королівського стрілецького заводу виявився 2005 рік. Саме тоді Марцін Кшемінський – ветеринар, підприємець і великий любитель історії рідного міста – придбав значну частину постіндустріального комплексу. На першому поверсі він облаштував одну з найсучасніших у країні клінік для тварин, а решту площ віддав різним орендарям. Варто зазначити, що кожен з них мав право облаштувати своє приміщення відповідно до свого бачення, але з дотриманням первісного змісту колишнього стрілецького заводу. Ця ідея принесла чудові результати.
Фактично орендарі розділилася на дві категорії. Однією з груп тих, хто зумів започаткувати свою справу, були художники, які відкрили тут майстерні. Місця, які використовуються лише для створення картин чи скульптур, нагадують висококласні лофти, які захоплюють своїм автентичним, історичним простором та оригінальністю облаштування.
Інша група – це власники різного роду підприємств: від кафе і виробників плюшевих іграшок, через тату-салон і перукарню, до меблевої фабрики чи студії комп’ютерної анімації. Загалом території, які не використовуються постійними орендарями (переважно колишні промислові цехи), були постійно захищені від впливу погодних умов і відкриті для різноманітних мистецьких заходів, наприклад, фотосесій, вернісажів, театру чи фестивалі.