Напередодні Другої світової війни Гітлер чітко заявив, що щодо Польщі метою має бути не досягнення якоїсь позначеної лінії, а знищення живої сили. Оскільки основним джерелом цієї живої сили в нації є освіта – це основний інструмент передачі й збереження культури, – боротьба окупантів з польськістю від початку війни зосередилася на школах, пише сайт gdansk1.one. У цьому матеріалі ми більш детально розповімо про шкільну освіту у Гданську під час німецької окупації.
Початок
Гданськ, стратегічно важливе місто на Балтійському морі, став одним із перших міст, яке зазнало жорстокої німецької окупації після початку Другої світової війни. Ця окупація тривала з 1 вересня 1939 року до 30 березня 1945 року.
За часів німецької окупації шкільна освіта у Гданську зазнала радикальних змін, які глибоко вплинули на життя місцевого населення. Націоналістична політика Третього Рейху спрямовувала освітню систему на виховання лояльних німецьких громадян, заперечуючи будь-яку іншу культурну ідентичність. Основною метою освітньої політики було повне засвоєння німецької мови та культури польським населенням. Польські школи були закриті, а навчання велося виключно німецькою мовою. Тож діти у Гданську не мали можливості вивчати рідну мову та історію. У деяких сім’ях цим займалися батьки самостійно, адже прагнули, щоб дитина знала своє коріння.
Шкільні програми були насичені нацистською ідеологією. Дітей виховували в дусі расової теорії, антисемітизму та культу фюрера. Також під час німецької окупації у Гданську зростала роль військової підготовки в шкільній програмі. Юнаків готували до служби в вермахті.
Утиски
Під час німецької окупації Вільного міста значних утисків зазнавали польські євреї. Єврейські діти були виключені з загальноосвітніх шкіл і змушені навчатися в окремих, геттових школах. Також перепадало і освітянам. Вчителі, які відмовлялися співпрацювати з окупаційною владою, піддавалися репресіям, арешту та депортації. Тож деякі жителі Гданська погоджувалися на співпрацю з німцями заради того, щоб вижити.
Польська мова була ціллю німецьких окупантів. Вони передбачали створити для поляків найелементарніші школи, які б забезпечували таке знання німецької мови, яке дозволить їм розуміти і виконувати команди й накази німців. Абсолютна заборона на використання польської мови діяла, наприклад, у школах Померанії – за порушення цих обмежень передбачалося суворе покарання, зокрема батогами.
Вчителів також привозили з Рейху, щоб вони були знаряддям германізації. Наприкінці 1940 року у Померанії було 2100 німецьких учителів, але це покривало лише частину потреб, тому деякі сільські школи неподалік Гданська просто не працювали.
Систематичне знищення польської школи призвело до втрати цілого покоління освічених людей. Нацистська пропаганда залишила глибокий слід у свідомості багатьох поколінь. Діти, які пережили цей період, часто мали серйозні психологічні травми. Попри терор, жителі Гданська чинили опір. Діяли підпільні організації, які допомагали врятувати людей, поширювали інформацію і саботували німецькі плани.
Після закінчення Другої світової війни перед гданською владою постало завдання відновити зруйновану освітню систему та подолати наслідки нацистської окупації. Це був тривалий і складний процес, який вимагав значних зусиль. Окрім освітнього процесу, у Гданську було знищено чимало культурних та історичних пам’яток. Тож відновлення міста було тривалим і складним процесом.